Як сон пригадую ті дні,
Такі тягучі… в паволочі.
Ту біль пекучу, як вогні,
Й такі безжально - довгі ночі.
В очах туман неначе смог,
Повітрям здавлені легені.
Печать невидимих тривог,
Лягала в будні незбагненні.
Вкусив нас атом, зачепив…
Ще й досі дзвін його лунає.
Він нас й тепер не відпустив,
У вирій досі виряджає.
Життя з нас жодний не жалів -
Були готові ми віддати.
Так нам Всевишній повелів
Щоб Україні з чаду встати...
На жаль не тішиться душа,
На сході знов гримлять гармати.
Бо влада й досі в нас чужа,
І знову й знову плаче Мати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662263
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.04.2016
автор: Дід Миколай