Профілактичні дози чесності
у формі диваків у владі —
для темних генералів
лиш насправді прикриття.
І як писали Вайнери* —
фашизм не зграйка хворих
у кремлі чи у рейхстазі —
то міліони інших,
котрих до смерті страх
паралізував.
Й зробив з них
ледь рухому глину.
І «перевиліпив»
немов би виклик Богу
з людини —
камяний той барельєф,
повзучий у могилку,
а вже за нею —
в спокій-рай...
Нас силились привчити,
щоби своїх почали… їсти**,
щоб «хата скраю»,
щоб варварами не вони —
ми марилися світу...
Ну що сказати тут?
брехня уже
не першу сотню літ
у тому їм святим***
таким допомагає:
щоб по команді нам усім
мовчати та голосувати...
подати «голос»,
«поряд» стати,
«стояти струнко там» та
одночасно «йти сюди»,
«сідєть», «лєжать»,
і таке далі
до маразму…
Щоб не хотілось
рідну мову
своїм маленьким
дітям передати.
Щоби й не сміли
знову ту
ненависну їм таку
чарівну
рідненьку нашу
пісню заспівати…
Й багато з нас
до цього часу ще
і я, як більшість, —
отому «дрисирований» змалля —
тремчу на крик, брехню
та казки із кремля.
Дарма що розумію щось —
в тваринному своєму страсі
з глибин «під-стільних»
битв й походів всіх…
сидить у мені раб.
10.12.2015
м.Київ, Борщагівка
————————---------------
*Аркадій та Георгій Вайнери
**голодомор 1922-1933років
*** «святим» у варварській рассєї і
воїну-загарбнику розпутному
по смерті стать «не западло» ****,
було би награбоване «бабло»****…
і все освячуючі там пожертви
хоч перед смертю… хоч і по…
**** — кримін. жаргон
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661389
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 22.04.2016
автор: Ігор Спичак