ледь сіріє, кохана, ти всміхнена лагідно спиш,
а розквітлі дерева за вікнами ходять навшпиньки,
сонне сонце крокує доріжкою першої з тиш,
новий ранок несе, наче писанку, в легкій торбинці
я вкриваю тихенько твоє привідкрите плече,
а рельєф наших тіл в серцевидний складається кратер,
ти під крихкістю снів магматичним біжиш ручаєм,
о нестерпна солодкість об тебе себе обпікати!
що ми разом ось тут - найвеличніше диво із див,
давньоруських волхвів всемогутнє якесь чародійство,
і здається мені, що тебе споконвіку любив,
що ми зріли разом танці вогнищ поселень трипільських
ми й самі потанцюємо, ранку ніяк не діждусь,
але ти ще поспи, вільна птахо моя вогнекрила,
і здається мені, що це сонце й дерева в саду,
що цей ранок, мене й моє щастя сама ти створила!
21.04.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661150
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.04.2016
автор: Віталій Стецула