Єднання мить
коли на вістрі все -
в танку єднання,
відчуття - в зеніті…
Зоріє небо –
спінене глясе*,
де шлях світил в назначених орбітах…
Воланів шовк
і плаття білий сніг…
Ти в чорному –
таке от пограниччя…
Я - ніч без крил,
що падає до ніг,
ти - білий день, яскравий, іронічний…
Прозора, біла,
але кави сплеск!
Вогненний ти,
я - пухом тополиним…
ТангО і ми -
воістину воскрес,
залишився не мій,
і - милий, надто милий…
Я птаха біла,
наяву, не в снах,
і очі, що поцілили
не мимо!
Лебідка я,
а ти - мій чорний птах.
Орбіт єднання - почуття і диво!
Непрохана.
Нежданна. Не твоя.
Мелодія од вічності… до мілі…
Все те, що тіло
розповіло, па, -
не вимовлять уста, немов зомліли…
У білій сукні…
...ще секунда, ще..
У музиці втонули…
Раптом – тиша.
Десь зникла дійсність,
і пашить лице…
…і спогад, що ніколи не залишить…
***
Не страхотить
товпа ані осуда…
Не зможу,
хай би що,
танок отой забути…
*шовкова блискуча тканина…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660992
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.04.2016
автор: norma Ardeko