Казочка (дитяче)

Вмощуй  гарненько  рученьки  й  ніжки,  
Ковдру  пухкеньку  тягни  аж  до  щічки
І  закривай  вже  ясні  оченята  -  
Казку  тобі  я  збираюсь  казати....
................................................
В  темному-темнім  дрімучому  лісі
Жив  собі  Велетень.  Завжди  в  утісі
Був  він  -  ні  смутку,  ні  горя  не  знав  -  
Кожен  день  нову  забаву  шукав.

То  вирве  (в  шапку)  верхівку  сосни...
То  здмухне  вітер  з  стрімкої  скали,
Свистом  грозу  відлякає...  Ух,  як!
Гори  здвигне  оцей  милий  дивак.

Гірко  лиш  зрідка  ставало  йому  -  
Люди  обходили,  наче  чуму.
А  як  стрічались  -  їх  спину  лиш  бачив  -  
Очі  ховали,  щоб  злий  не  зурочив!

Якось  одного  прекрасного  дня
Дивний  звук  Велет  почув  із  даля...
Кинувсь  поглянути,  що  за  мара  -  
З  урвища  витяг  руденьке  дівча.

Падало  вниз,  бо  зірвалось  із  стежки
І  у  траві  погубило  сережки...
Пальцями  бережно  Велет  підняв,  
сунув  у  руку...  Невже?!    -  налякав...

Скрушно  хитнув  Богатир  головою.  
Руки  тремтіли,  схлип  вирвавсь  на  волю.
Раптом  торкнулась  легенько  щоки:
-  Дякую!  Добрий  же,  красеню,  ти...

Знітився,  боязко  погляд  підвів  -  
охнув  із  подиву  і  сторопів!
В  очі  йому  перелились  озера...
Темні,  глибинні,  чарівні  химери,

Наче  омита  росою  трава,
Ніжно  зоріли  ті  космоси  два.
Впав!  Утонув...  Захлинувся  й  ожив  -  
Велетень  раптом  Усесвіт  відкрив!

Не  упускав  він  із  тих  пір  нагоди
Стати  у  горах  комусь  у  пригоді.
Погляд  удячності  спрагло  чекав...
(Силу  свою  Велет  з  нього  черпав!)
..................................................
Й  ти,  мій  маленький,  будь  чесний  з  собою
Й  Радо  світ  поглядом  стріне  з  тобою.
Бо  нема  краще  за  чисте  те  серце,
Скарбом  що  сяє  в  очах-цих-озерцях!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660638
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 19.04.2016
автор: Мар’я Гафінець