Вмощуй гарненько рученьки й ніжки,
Ковдру пухкеньку тягни аж до щічки
І закривай вже ясні оченята -
Казку тобі я збираюсь казати....
................................................
В темному-темнім дрімучому лісі
Жив собі Велетень. Завжди в утісі
Був він - ні смутку, ні горя не знав -
Кожен день нову забаву шукав.
То вирве (в шапку) верхівку сосни...
То здмухне вітер з стрімкої скали,
Свистом грозу відлякає... Ух, як!
Гори здвигне оцей милий дивак.
Гірко лиш зрідка ставало йому -
Люди обходили, наче чуму.
А як стрічались - їх спину лиш бачив -
Очі ховали, щоб злий не зурочив!
Якось одного прекрасного дня
Дивний звук Велет почув із даля...
Кинувсь поглянути, що за мара -
З урвища витяг руденьке дівча.
Падало вниз, бо зірвалось із стежки
І у траві погубило сережки...
Пальцями бережно Велет підняв,
сунув у руку... Невже?! - налякав...
Скрушно хитнув Богатир головою.
Руки тремтіли, схлип вирвавсь на волю.
Раптом торкнулась легенько щоки:
- Дякую! Добрий же, красеню, ти...
Знітився, боязко погляд підвів -
охнув із подиву і сторопів!
В очі йому перелились озера...
Темні, глибинні, чарівні химери,
Наче омита росою трава,
Ніжно зоріли ті космоси два.
Впав! Утонув... Захлинувся й ожив -
Велетень раптом Усесвіт відкрив!
Не упускав він із тих пір нагоди
Стати у горах комусь у пригоді.
Погляд удячності спрагло чекав...
(Силу свою Велет з нього черпав!)
..................................................
Й ти, мій маленький, будь чесний з собою
Й Радо світ поглядом стріне з тобою.
Бо нема краще за чисте те серце,
Скарбом що сяє в очах-цих-озерцях!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660638
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 19.04.2016
автор: Мар’я Гафінець