[i]Відпусти мене на волю світ за очі,
Нащо ж тепер вже боротися?
Як можна жить не кохаючи?
Нащо ламатися,якщо цього не спромогтися?
Може,я й звикла коритися,мов та лоза прогинаючись
Під вітром твоєї волі...
Та не збираюсь дивитись,як ти граючи полишаєш мене долі!
Клітку золоту—своє пристанище,
Я відімкну,
Бо,як згасне в серці палаюче вогнище,
То серед нього і зникну![/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660249
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.04.2016
автор: Story_teller