Змінити нічого не можна,
Тому й сльозоточить душа.
Дрібничка згадається кожна,
В якій моя пам'ять шука,
То погляду рідного ніжність,
То усмішки тиху печаль,
Твоєї душі дивовижність,
Яка шепотіла:"Прощай".
Та як же не вірилось, мамо!
Як боляче серцю було!
Бо дива так довго чекало
І тільки чеканням жило.
Здавалось - відступить хвороба,
Але...лиш здавалося так.
Змішались в душі біль і злоба,
І відчаю страх, мов хробак,
Вгризався і в серце, і в мозок
Й кричати не мала я сил.
І зникли кудись усі сльози,
Й не можна розпрямити крил.
А дні, що зібралися в зграю,
В минуле, як в вирій, летять,
З якого назад не вертають -
Лиш згадок вітри шелестять.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660072
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.04.2016
автор: Радченко