Я славлю тебе, Миколаєве мій,
Як вмію, як знаю, як можу,
Ти мужньо стояв у борні віковій
В годину страшну і негожу.
Хоч з часом ти став вже не схожим на себе,
Сивини вже вкрили чоло,
Ще церква співає святий свій молебен,
А щось в забуття вже пішло.
Нема вже того особливого люду,
Щез гамір, а тиша врослась
У душу, що стелиться болем у грудях,
За долю спустошених хат.
Твоє передмістя хрестами рясніє,
Вже більше всіх там, ані ж тут
І стомлена пам’ять частенько засніє,
Я ж знову до тебе складаю маршрут.
Я славлю тебе, Миколаєве мій,
Допоки є ти і є я,
Люблю тебе рідний за пам’ять батьків,
Моя найдорожча земля!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659936
Рубрика: Присвячення
дата надходження 16.04.2016
автор: Шостацька Людмила