Коли весна утопить небокрай
У води чисті, де поміж човнами
Хмарки біліють, – неповторний рай,
Здалось на мить, спустився перед нами.
Зелений берег – спокою кайма,
Що водночас кордоном є для раю…
І щасливішої на всій землі нема,
Як я метеликом лечу серед розмаю.
Дивлюсь на воду й солодко душі…
Легені кисень стрімко розпирає…
Вдихаю запах мокрих споришів
І осоки, що тулиться до краю.
Схвильовано киває очерет
До сонечка зеленими руками.
І лист латаття, схожий на берет,
Манив мене атласними боками.
21.12.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659907
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 16.04.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)