http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659729#commlist1
Наступна зупинка – каплиця Вознесіння. Чесно кажучи, в цій подорожі мене часто не лише дивувало, а й обурювало якесь байдуже ставлення до святих місць. Здавалося б, що на місці Вознесіння Господнього з вершини гори Єлеон, тут повинен стояти найвеличніший у світі храм. Замість цього ми бачимо малесеньку восьмикутну капличку сірого кольору. І в цій капличці зберігається (за переданням) святиня – камінь з відбитком стопи Ісуса Христа. Друга частина каменю, з відбитком другої стопи, знаходиться в мусульманському храмі Аль Акса. Це й не дивно. Хто править в краї, той і захоплює цінності: і мечеть побудували на місці Другого Храму (найбільшої єврейської святині), і пів каменя, священного для християн, стирили.
Зупиняємося біля монастиря ПАТЕР НОСТЕР (з лат. – Отче Наш). Ви вже зрозуміли, що монастир побудований на місці, де Ісус Христос навчав учнів і народ, як треба молитися: «Отче наш...»
В монастирі зберігаються великі керамічні таблиці з молитвою «Отче наш» більш, як 140 мовами світу. І хоч всі вони виконані на одинакового розміру плитах, облямовані одинаковим орнаментом і на всіх написана одна і та ж молитва, але українською – найкраща! То ж своєю ріднесенькою шепочу тихесенько: «Отче наш! Дякую Тобі, що дарував мені щастя – побувати на святих місцях!»
Відвідали ми і гробницю Богоматері, про що я напишу до свята Успіння Пресвятої Богородиці. Потім був храм Мук Христових, атмосфера якого настільки пройняла душу і серце, що про це мусить бути окрема розмова. Скажу лише (щоб мене не поправляли знавці), що цей, самий красивий, храм називаєть ще базилікою Боріння, або церквою Всіх Націй.
Треба віддати належне нашому чудовому гіду – вона добре продумала нашу програму. Знала, що розтривоженим нашим душам після храму Мук Христових, потрібна буде спокійна прогулянка на природі. А природа – ось вона, поруч, під самою стіною храму.
І це – ГЕТСИМАНСЬКИЙ САД, відома з Біблії Гефсиманія. Знаходиться він біля самого підніжжя гори, вище долини Кедрон.
В ті часи велика частина гори Єлеон була засаджена оливами. Нині ж Гетсиманський сад – це невеличка територія, трішки більше гектара, де ростуть старезні (і не дуже) оливи.
Якось не дуже впевнено гід сказала, що деякі з цих дерев, маленькими, могли бачити Ісуса Христа. Як же хотілося вірити в це! О Інтернет, інколи я тебе ненавиджу! Ти розвіюєш легенди, в які так хочеться вірити! Так сухо ти констатуєш: за даними рентгенологічного аналізу найстарішим оливам – не більше 900 років...
Та інакше і не могло бути, адже римляни, стерши Єрусалим з лиця землі, вирубали і всі оливи. Тож дерева, що ростуть в саду, не могли бачити Ісуса з його учнями, але їх бачили прямі предки цих дерев. Вони були останніми свідками страждань Ісуса в ніч перед арештом, коли, передчуваючи близькі жахливі тортури, в ньому боролися людська природа, що не хотіла мук і смерті, і божественна воля, яка вела до них.
Учні спали (на відстані кинутого каменя), а Він залишився сам-на-сам у своїй скорботі. Поруч були лише оливи Гефсиманіі...
16.04.2016 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659874
Рубрика: Нарис
дата надходження 15.04.2016
автор: Світлана Моренець