Вона не може без нього.
Стискає теплоту по горлу,
Зав’язує очі, щоб він не побачив
Бруд за вікном і не втік.
Коли вона біля нього –
Не існує стін,
Бо навіть не існує квартири,
Весь світ належить їм.
Серед попелу та недопалків,
Серед бур’яну та квітів
Вона вирішила покласти голову
Йому на кістляве плече.
Він завмер, чи заснув,
Закривши очі, уявляючи
Її смак отрути на губах,
Який дарує насолоду й біль.
Йому потрапила вія в око,
Він не міг втриматися,
І, недоречно потерши очі,
Привів її до думки,
Що він заплакав.
Вона посміхнулася наївно
Сама собі ненароком,
А його плече кістляве відчуло
І покрасніло від сорому.
Так вони мовчки й сиділи
Від світанку до заходу жовтого,
А люди не бачили їх,
Бо не спроможні побачити кохання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659225
Рубрика: Верлібр
дата надходження 13.04.2016
автор: Чорний Туман