У чорнім відчаї земля,
Давно що Прип’яттю назвалась.
Це зерна смерті звідтіля
Навколо щедро розсівались.
Мов білим снігом, всі сади
Укрились смертоносним цвітом.
Бджола не квапилась сюди –
Чорнобиль вистрілив над світом.
І сходились туди шляхи
Людей, ще молодих, красивих.
Маленькі діти вдома в них,
Батьків чекали… хворих, сивих…
Пройшли роки… Вже діти стали
Батьками для своїх дітей.
Не всі зійшли на п’єдестали
Ті, хто обличчя мав просте,
Хто із невидимою смертю
Зустрівся в зоні сам-на-сам,
Частково пам’ять теж зітерта –
Багатство, влада – на устах.
У чорнім відчаї земля,
Що Прип’яттю давно назвалась…
Останній з нашого села
Пішов у вічність… через атом…
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658818
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.04.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)