Ще один вечір. Спогад і тихе зітхання. На столі купа нудних паперів і завдань, які потрібно вирішити не пізніше завтрашнього дня, а я все ще думками у далекому минулому, там, де пахнуть мандаринки та свіжовипечений хліб. Коло мене стоїть філіжанка з кардамоновою кавою, а прямісінько над робочим столом висить предмет моєї сьогоднішньої меланхолії – улюблений теплий рукотвір, м’якенька іграшка на ялинку( яку я до речі ще жодного разу не використала за призначенням) – сова У-у, мій давній талісман, який кожного разу спостерігає за роботою та дає свої мудрі поради. Наша дружба з Совенятком розпочалась давно, коли п’ять років назад із мамою я йшла на різдвяний ярмарок у передсвятковий вечір. Всюди розносились запахи солодощів, ялинок, дощику та інших приємних дрібничок. Та поміж усіх дорогих іграшок мою увагу привернув столик із звичайнісінькими хендмейдовськими прикрасами, що стояв подаль від усієї цієї метушні. Маленька Я зачаровано розглядала десятки різноманітних сов, зроблених із фетру та ще чогось дуже м’якого та затишного (ніколи не вміла розрізняти різноманітність матеріалів). Вже тоді я була ярим колекціонером цих розумних істот, тож коли мама побачила мій захват, дозволила вибрати й собі щось. Мої очі бігали з полиці на полицю, всі іграшки були такі однакові, та в той самий момент зовсім різні. Аж ось, я побачила моє маленьке Совенятко –пташенятко з косоокими очима, якого ніхто не хотів купляти. Дорослі пояснили б це так, що краплинка клею не потрапила на одне око і воно так і залишилося «у вільному плаванні». Та я думаю інакше: мій допитливий друг так хотів скоріше пізнати цей світ, що намагався дивитися одразу в усі боки. Саме через це, його очі так і залишились по різним сторонам. Цей маленький дефект змусив моє дитяче серденько боляче защеміти й мені не залишалося нічого, як забрати його з собою.
Із року в рік, це дивне створіння кочувало моїми пеналами, спостерігало за моїми помилками на диктантах, самостійних і контрольних. А тепер кожного вечора він зосереджено слідкує за тим, як я працюю, п’ю трішки заміцну каву, пізно лягаю спати та продовжую вірити в диво.
Я знаю, кожного вечора він розгортає свої маленькі крильця і летить до країни снів – обирати для мене найкращі, найтаємничіші та найцікавіші марева. Цей маленький витвір став для мене не просто іграшкою, він став моїм талісманом. А мої колишні однокласники при зустрічі й досі цікавляться самопочуттям містера У-у.
Коли вам сумно та хочеться взірвати весь цей світ, уважно подивіться навколо. Можливо, саме маленька дрібничка, якийсь білет у минуле розтопить ваше крижане серце та поверне радість життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658634
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.04.2016
автор: Виктория Пташинская