Не зловиш в світі сон,
Не зловиш мить чи спогади –
Усе кудись біжить, в минуле, в забуття.
А ми живем теперішнім: твоїм, моїм теперішнім.
За непрожиті спогади нас мучить каяття.
А будні ждуть свята і підганяють молодість -
Ну спробуй тут спіймай хоч крапельку життя.
Ще вчора розгрібала я осіннє чисте золото –
Сьогодні його стерло зимове забуття.
Ще добре пам’ятаю я матусині співаночки,
Сьогодні мама я, і ти, і он вона.
А завтра скажем ми своїй дочці чи правнучці:
Ну спробуй тут піймай хоч крапельку життя.
Я обернусь лелекою, струмком, ранковим соняхом
Чи може десь під вербами я човником спливу…
Яка неперевершеність, гармонія, що й подихом
Боюсь збудити, зранити цю вічність, цю красу...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658092
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.04.2016
автор: Олена Жежук