[b]Наше життя – це наче хвиля –та так морська, така нестримна і така крута. Життєвий буревій- це ніби сокіл, в леті днів блукає серед неба. Думки- ті , що від серця линуть, оті є правда, де є сонце, що палить день й зникає мимохіть. Пройдуть роки і нездійсненні мрії пройдуть немов світлина добра. Пройдуть і здійсняться. Пливти за течією часу, іти за промайнули днем, а , може , бігти за промінням, промінням спокою і суєти. Думати , мріяти , сміятись, радіти. Горіти в полум’ї, і мабуть спалахнути. Шукать себе і не збагнути. Оце і все, а мабуть ні. Кажуть життя – це є та дума, котру колись писали кобзарі. А ніч- це відпочинок сонця, дня , що прагне втихомирить час. А де ж є філософія буття . Буття – це плин життя , могутній смолоскип , той , що горить , тоді , коли згорає минає день і ніч минає. Лиш промайнуть, покинуть простір і летіть. Боятись Бога , та не намагатись ті помисли , що в світлому письмі написані. Хіба таке можливо? Боятись й вірить, вірить і змиритись. Шукати спомин, спокій й доброту , хіба це все, що може враз людина. Її життя – це нива непочата, з початком, з серединою , з кінцем. У доброти немає меж, як і у зла нема спокути, а може є. А може , аможе все ж існує. У шурхоті листа, у погляді світлини, у майбутті і в небесному повітрі усе там є . А як же ми і наші , долі людські , вони усе пробачать. Пробачать за те , що ми зійшли із шляху вказаного нами, а мабуть ні , ми вибрали той шлях, та все могло інакше бути.
Навіщо зривати колосся ,коли ти не прагнеш з`їсти хліба . Для чого пити воду , коли ти не спраглий. Чому ми прагнемо осудити когось, коли самі , не варті й мідного гроша. Чому в просторах сьогодення ми шукаємо щось, щось , що є гірше ніж ми можемо для себе знайти. А знайшовши добре , відштовхуємо його. Чому ми робимо вибір в ту чи іншу сторону, а потім жалкуємо про це. В кожного є своя мета і не обчислиш її у цифрах. Книги це добре- вони дають знання, знайомлять нас з життям інших, з їх долями. Та вибір ми повинні зробити самі і це є життєва правда. І ронія в тому , що коли зробивши невірний крок доля дає негаразди для того , щоб відштовхнути від помилки, але буває запізно.
Занепавший сад, подібний до руїни, змарноване життя, це ніби вирвана сторінка. Втрачена совість- то є розбитий камінь, а пошуки поганого , мабуть , то є блукаючий птах , що не може знайти свого гнізда. Переписана сторінка, то є зміна , перехід на ту чи іншу сторону твоєї долі. Спалене колосся , то є спалені наші переконання, які могли б дати плоди, дати засоби до існування. Всохле джерело , то мабуть втрачене життя у майбутті пройдених днів. Натомість засіяна нива, що дає хороший урожай, це наші правильні вчинки, прозоре , чисте джерело це світла місія, життя повне радості й добра. Мудрість - це є чеснота вірної людини, яка знаходить свої переконання, пропустивши їх через призму думок і життєвий досвід.
Читати і слухати , мріяти і не боятись , шукати і знаходити. Загубивши помисли в таєні незбагненного вміти відшукати оту середину , яка є основою наших вчинків. Коли ти шукаєш щось, то по-справжньому знаходиш, а коли вчинки і ідеї продиктовані кимось , тоді твоє кредо не є оригінальним. Звичайно ти можеш прислухатись до чиїхось думок , сказаних колись, або сказаних щойно. Перлиною слова може навіть дружня порада. Порада сказана розумно і мудрою людиною. Наш життєвий світ повен цікавого . Але ми чомусь розкидаємі знищуємо свій вільний час на непотрібне . А здавалось відшукати далекоглядність і мінливість часу вже просто. Але це не так все починається з виховання , того , що тобі дають рідні та близькі. Далі ти вчишся аналізувати пройдені і наступивші моменти . крок ,що ти робиш може не такий правильний , але це є вибір . Ти вступаєш в життя по-справжньому лише тоді , коли ти знаходиш ціль у житті . а коли ти не спроможний зробити хоча б щось для цього . Ц е означає ,ти не можеш вступити в самостійне життя. Твої руки мають знати ремесло , твої твої думки мають бути світлими, мрії наповнені світлими помислами , а розум завше тверезим.
Усе минає і плинність часу вічною не буде. Усе минає і день і ніч усе зникає. І помисли , що є у нашім серці, вони живі допоки є ми в світі . і кість художника , котрий шедевр малює , і руки хлібороба – це є життя , котре любов дарує. У гніві ми буваємо черстві, у слові іноді жорстокі . і хай нас негаразди старять , буваєм ми у єдності міцні . Душею не кривити , молодіти . І думати про літо золоте ,воно пекуче і жарке, ами , ми є люди. І наша гордість і кроки мудрості святі , печалі гіркота насіння для нас повинно бути як прозріння. Якщо засіять поле мудрості насінням крепості не в силі . тоді йдемо до мудреця , до світла . бо світло , те живе , його не загасить. Шукати і знаходити ту мить , мить для спокути і для вчинків добрих мить .
Дорогою життя іти і прямувати , дорогою падіння лиш пройти , пройти але не впасти , не схилитись , усміхнутись – прозорої води напитись. Шляхом мрійливих сподівань лиш крокувати , про віру і надію і любов не забувати. Пройти шляхом утрачених бажаньй думок нектар з любов`ю іспивати . Забути горе , в радість крокувати . мрійливих загадок і прощених імен. Та перейти життєвий океан. Усе це краще ніж дурман високих цілей і вершин, вершин , що перекреслюють буття. Це лиш омана одного перехрестя й повість одного романа. Дорога та твоя , твоя стежина, її не можна перекреслить, бо це дар,дар тієї істини , що є в тобі . І ти не можеш залишить свою дорогу , хоча вона і іншою стежиною вже в`ється.
Перекреслена доля ,перехрестя думок , мрій і сподівань свічадо. Надія , надія яка є ключем до розуміння. Океан пристрасті й фантазій море. Залишена печаль і радості миттєвість . Утрачена істина і промайнулий день. І смутку морок , й радісний промінчик . А несказанно філософія життя – усе це є її поняття – щось таке незрозуміле . Покинутий човен- це завершена життєва плинність. Це немов покинута дорога ,якою все життя йдеш, але вреші –решт зходиш з нього. Це мабуть як сонце, котре в одну пору року року світить яскравіше, це як джерело , котре в одну мить перестало давати життєдайні роси, роси прохолодні, ковток для спраглого . це як поле . Поле хлібороба , котре в один час заколосівало , і давало хліб, а зараз не дало врожаю. Але є надія , що дасть його пізніше. І від рук хлібороба це також залежить , адже його золоті руки засівають ниву і збирають урожай . ми всі є часточкою природи , з нею потрібно дружити ,і вона віддячить тобі взаємністю. І помисли потрібно мати чисті ,вони вони дадуть плоди майбутнього зростання .
Наше буття і смутку мить і радості життя натхнення не в силі грифель описать , не в силі пензлем дивним змалювати. Ми будуємо й руйнуємо,і замки із піску як наші долі… Ми поринаєм в океан , перепетій життєвих бурю не всилі остудить навіть вулкан. Ми щось плануєм і виписуємо в аркуші життя всі наші мрії. І поклик власної душі в думках своїх лелієм . Вся простота і складність світу нашого у тому , що побороть її не в силі кожен. Адже життя будує несподівані мости, руйнує і затоплює береги нашого пізнання. Ми шукаємо себе і знаходимо лиш тоді , коли це потрібно нам, але не завше коли це варте того… Ми згадуємо людей , що допомагали по камінчику будувати храм нашої долі. Коли ми тонемо у озері страждань наш біль і смуток осушує полум`я любові . коли ж ми палаємо у вогні всеохоплюючого полум`я , полум`я гніву, тоді роса сумління охолоджує його.
Три кроки до добра , любові й розуміння. Три повільних , а водночас таких довгих кроки. Оступившись один раз , коли нога твоя спіткнулась, інша тебе підтримає . Ти йтимеш дорогою розлогою, знищеною, але твій шлях завше буде добрим,а коли ти прямуватимеш шляхом осипаним золотом , ти завше крокуватимеш назад. Колись мудрець запитав перебуваючи в скруті ,чому я весь час шукаю правду , а знаходжу лише незгоду й негаразди. Світлий розум відповів ти повинен бачити не тільки розумом, а вірою й серцем. Твоє джерело не всохне, поки ти не даватимеш сонцю спалити його. Але як я можу не дати сонцю висушити джерело? Сонце воно високо в небі , а джерело на землі і дуже далеко від небесного світила. А ти просто вір , і віра дасть тобі впевненість, а віривши ти будеш надіятись. А де віра, надія там і любов третьою буде. Але як вірити , коли на мою долю випало стільки болю , втрат , смутку, а ти вір , і вір не лише очам(це дійсне), а й душі своїй вір. Мудрець усміхнувся й повірив . По-справжньому повірив , і доброта , щастя ,любов оселились в його серці. І сказав він я знайшов те , що шукав . Є вища сила й розум ми черпаємо від неї , а не створюємо самі . Від тоді його життєві переконання змінились назавжди…
Наші негаразди- це ніби темниця , в якій зачинені двері. Яку вкриває темрява і здавалося б немає просвітку. Але в ній є маленьке віконечко. Віконечко- це шанс . Шанс того , що все налагодиться . І промінчик світла – це є свічадо до якого ще не пізно повернутися . Людина, що повірила ,та вибереться з темниці і зустріне сонце- сонце щастя . Та ж що не має віри , та не знатиме щастя і її життєві проблеми будуть для неї темницею…
Колись садівник посадив дерево. Але воно не давало плодів. Він надіявся і вірив , що воно дасть плід, та дерево те не могло дати плода адже була посуха. Садівник втратив віру , думаючи що дерево всохне. Але в скрутну годину дерево проросло і дало урожай. Так і наші вчинки .Коли ми щось будуємо, то ждемо прекрасних результатів. Але не завше їх отримуємо . ми втрачаємо віру й сподівання . але роблячи добрі вчинки ми наближаємо час порятунку всього що нас оточує… Притчі
У мудрого старця запитав чоловік Чому моє життя нікчемне і втратило сенс буття ? Старець відповів : Чаша твоя переповнена стражданнями , а все тому , а все тому , що чаша з якої ти п’єш переповнена вином. Вино повинно бути для причастя таєн, але ніяк не для упивання. Ось твоє планування життя мало б бути досконалим , ти мав би все і дім і сімю й роботу. Але ти все загубив . Ось маятник твого годинника, він майже зупинився , ось скрижалі мудрості , але ти про них забув. Але найгірше те, що чаша твого життя перехилена, і ти майже скотився на низ. Краще б ти в першу чашу налив води, освячував свій розум добрими вчинками. Бо перша чаша – це твоя пристрасть до чогось, але друга чаша- чаша помислів її мав освятити ти своїми діяннями. Але невже я не маю ніякого шансу це побороти? Маєш, але якщо зараз, в цей час , в цю мить почнеш діяти ,і можливо з повелінням вищих сил у тебе все вдастся . Але найгірше те , що молодь, яка має бачить перед собою, що грозить іншим , сама починає ставати на той же шлях.
Чисті промисли подібні до кришталевої ріки , брудні до болота . Добра людина – це наче світла днина , а зла –це є буря з вітром . Сильна віра , то міцна фортеця , а слабка, подібна до піщаного каменя . Життєві перипетії , то є ніби лавина , що звивається на твою голову, а надія , то є спасіння від неї.
Квітучий сад ,це немов райдуга серед неба . Все в цьому світлі обумовлено. Кожна частинка матерії досконала . І сад створений людиною , то є її праця . А матерія створена небом. І зриваючи плід ми повинні пам’ятати , що яблуня може давати плоди лише при старанні садівника. Але праця садівника , то не єдине , що впливає на урожай , бо це сприятливі чи не сприятливі умови, які дає небо . Так і ми будуємо шляхи самі (впливаючи на життєву дорогу), та це є Божа іскра, якою ми наділяємось з дитинства. Але вибір дається кожному та лише від нас залежить яким він буде.
Що спiльного мiж каменем , що лежить при дорозi, струмком , що тече i дорогами , що зливаються в перехрестя ?????????????????? Все просто - камiнь, то основа твого життя(як дiм закладаеться з фундаменту , так i твое життя мае основу), струмок - це е твое життя, якщо будеш дбати про нього ,воно буде чистим i безхмарним.Ну а дороги , що зливаються в перехрестя- це є вибiр вiд якого залежить твое життя. Стоятимеш на роздорiжжi, а бо ж обереш свiй шлях. Головне , щоб був вiн вiрним...
Правитель запропонував своєму слузі декілька чаш. Одна була золотою і наповнена золотими монетами, інша була срібною та з коштовним камінням, а третя звичайною- а наповнена водою. Слуга подумав і вибрав третю – звичайну. Правитель здивувався і запитав:- Чому ти зробив такий вибір? Слуга відповів:- Золото належить моєму володарю, так само як і срібло, я ж не достоєн його. Нехай воно йде на добрі справи. А чашу з водою я прийму- то як ковток води спраглому.
[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657811
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.04.2016
автор: Ростислав Мельничук