І тоді, коли осінь дощем замрячила,
Затягнула фіранкою чорною небо –
Я зламалася, врешті, й тебе відпустила.
Може, вдасться усе-таки жити без тебе?..
Я зламалась надвоє: мене враз не стало,
Інша я при надії чекала спасіння.
Ти – найкраще, що раптом у долі спіткало,
Ти загибель моя і душі воскресіння.
І тоді, коли я відпускала у осінь,
Вмерле серце вкривала сухою травою –
У калюжах холодних розхристані й босі
Замерзали вже спогади наші з тобою…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657342
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.04.2016
автор: Інна Руснак