Загавкала собака, ти не бійся
Коли мовчить на мир вже не надійся,
Раптово нападе і покусає,
Це кожен мирний перехожий знає.
Ця східна мудрість вже прадавня дуже,
Якщо тобі до мудрості байдуже,
Не хочеш вчитися як виживати,
То будуть цілий вік тебе кусати.
Так діється давно у світі всюди,
Бо хочеться для себе все здобути,
Щоб ситно їсти і смачненько пити
У світі цьому випало де жити.
Така людина, звір страшний, нестримний
На перший погляд добрий й досить мирний,
Що лагідно говорить і жартує,
А сам себе до нападу готує.
Але завжди таємно й дуже тихо,
Щоби противник упірнув у лихо,
А він його добряче пограбує,
Нехай собі усе життя бідує.
Це твориться на всій Землі віками.
Ці люди звірі бродять скрізь стадами,
Насиллями шляхи свої торують
Де щастя на чужих кістках будують.
Така уже є суть людського звіра.
До себе ним же знищена довіра,
Його чим далі розвиток триває,
Тим більше лиха увесь світ чекає.
02.04.16.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657329
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.04.2016
автор: Георгій Федорович