Мов зі степу позичені,
Маски баб кам'яних
На обличчях,
розвінчаних
повсядкенням інтриг,
На обличчях,
утомлених
риссю втрачених днів,
Прикрашають беззоряні
Карти твердих стільців.
Очі тліють згасаючи
Під покровом повік,
Губи ледь розчиняються,
Ніби стримують крик,
Постать рутинно зсутулена,
Видно, давить тягар
Незліче́нних, загублених
Нервів, слабших за сталь...
Де ж позичити радості?
Скільки треба її,
Щоб у сірому транспорті
Усміхнулись стільці?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657292
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.04.2016
автор: Siya