Вітер спритний у полі гуляє,
І квітне горицвіт в цілині золотий.
Духмяно пахнуть трави у гаї;
Не зможу вимовить те, що я маю
В душі...
Святеє місце, безмежне поле:
Луки, степи і тополі,
Годовані сонцем й живою водою,
І птаства гучного дзвінкі голоси...
Ми звикли до такої краси,
Подарувала нам доля
Цю землю казкову, напоєну кров'ю
Забутих борців за вольную волю.
Духів чубатих недостойні нащадки,
Що предків забули, в століттях злились.
Пустили в дім отчий вводити порядки,
Літами жили гірко і слабко,
Аж раптом кайдани самі порвались...
Дивина... А як тепер жити?
Без команд та наказів чужих;
Доля відкрила свободу для них,
А вони забули, що з нею робити...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657230
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.04.2016
автор: Святослав Осінній