В моїх долонях зірка догорала,
Тьмяніли промені із залишками сил,
Із нею разом мрія пропадала,
Їй не піднятись на вуглинах крил.
Я все поставила на зірку ту єдину,
Без запасних зупинок і шляхів,
В чарівний світ думками вперто лину,
Пора затямити, що не буває див.
Життя воно просте і прозаїчне,
Перегоріло, охололо, далі йде,
І я іду. Інертна сила звички.
Сама не знаю, куди шлях веде.
Свій груз незгод несу я за плечима,
Без путівця, без броду, манівцем,
Занадто досвіду й свічОк згорівших диму,
Таким собі безрідним мандрівцем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656986
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 03.04.2016
автор: Надясемена