Як по лезу - кожнісінький день,
Не дай Боже, зірватися в прірву.
Крізь нірвану новий мій катрен,
Що із серцем, бувало, геть вирву.
Важко тому, хто поруч в судьбі:
Вже по-різному сонце нам світить.
Бути вірною завжди собі,
Вберегти свого щастя софіти.
Чи потрібна та сповідь моя?
Загубитися легко у світі,
Не одна, в тому часі, сім"я -
Пелюстки вже обірвані, з квітів…
Сходить сонце й заходить щодень,
Час летить десь за обрій далекий.
Як по лезу, з затисненням жмень,-
З тягарем тим солодким, нелегкий…
1 квітня 2016
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656496
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.04.2016
автор: палома