Уже не та оця весна,
Що обіймала нас так щиро.
Здійнялась буря навісна
І посміхнулася гидливо.
ЇЇ усмішка - самота,
Холодний чай і такі ж ночі.
А поцілунок - гіркота!
Знов сльози,біль...І твої очі.
Вони уп'ялись в мою душу,
Що почорніла вже до краю...
Із океану б - та на сушу...
Із пекла..Так кудись до раю.
Та знаю,рай мій на землі,
В твоїх обіймах неминучих.
І щоб, коли минали дні,
Я чула щирі:"Знаєш,скучив,
Кохаю палко й до нестями
Тебе...Одну...І назавжди...
Ти привела мене до тями,
Ну ж бо, мене ти обійми!"
Та ці слова, в моїх думках,
З'являються в лиху годину.
Течуть водою у струмках,
Ятрять поезію - дитину.
Вже вітер стих на самоті,
Та я усе ж не замовкаю.
Без тебе важко у житті,
Я шепочу тобі:"Чекаю!"...
Лиш ця весна все ще не та...
А той лиш біль...І пустота...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656441
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.04.2016
автор: Sindicate