Я на коліна припаду
Перед своєю совістю,
Що часто так її краду,
Засліплена убогістю...
То Бог живий явивсь в мені,
Наповнив мене мудрістю,
Я ж наповняю душу знов
Нікчемною облудністю...
То ніжна квітка, що тремтить
Від сирості і холоду,
Вона у небо вмить зліта,
Коли не чує голоду.
Я на коліна упаду
Перед душею скутою...
До тебе, совісте, прийду
Зі щирою покутою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656435
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.04.2016
автор: Надія Карплюк-Залєсова