Я мала так всього багато,
Коли живим ще був мій тато,
Коли казав, що я - дитина,
А я літала десь, спішила...
А він тулився, пригортав,
Казав, що довго так чекав:
"Куди летиш ти , та посидь..."
Як же душа моя болить !
Не рвіться , діти, не спішіть,
Поки живі ще - говоріть
З батьками- птахами своїми,
Поки ще тут, не відлетіли !
Птахи ж бо з вирію вертають
І болю дикого не знають
душі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656427
Рубрика: Присвячення
дата надходження 01.04.2016
автор: Надія Карплюк-Залєсова