[u]Присвячую Валерію Білашу, полеглому в Афганській війні і його матері Уляні Іванівні Білаш ( с. Канави Новосанжарського – тепер Кобеляцького р-ну)[/u]
До свята матері в листі із-за кордону
Син три тюльпани сушених прислав,
Чи то із Чехії (служив же, бач, не вдома)…
«Там теж, – вона подумала, – весна.
От тільки… чорні дуже, смутком від них віє, –
Все роздивлялась і торкалась їх, –
Вертались же з війни (намокли вії),
Діждусь і я. А ступить на поріг
І усмішку свою, мов сонце, подарує,
Пригорне до змужнілих вже грудей
І, як в дитинстві, в губи поцілує,
То ладна буде всіх любить людей.»
Та доля зла, мабуть, підслухала думки ці.
Листів від сина… більше не було.
Якби ж то в матерів серця були із криці!
Як ждало хлопця з служби все село!
І ось «тюльпан», четвертий, чорний, з рідним сином,
В село із воєнкомом привезли.
Заколотило матір раптом, затрусило…
Змарніла враз… І руки, мов вузли…
Вона ж його, живого, стільки ждала!
(З труни й на мить не зводила очей).
А часто ж потаємно з ніччю міркувала,
Як пиріжечків свіжих напече,
Пригостить сина щедро й всю громаду –
Один же в неї і найкращий син:
Її опора, вірна поміч і розрада.
Він зайвого ніколи не просив.
О, скільки віщих снів було в неї всіляких,
Та ні один цього не сповіщав…
Чекала, прийде як, спиляє он гілляку
Суху, в корі щоб вітер не дзижчав…
Аж згорбилася враз під горем бідна мати:
Землі святій… синочка віддала.
Вона і люди будуть завжди пам’ятати,
І не забудуться його уже діла...
Та доля зла... Вже притомилася матуся.
Маленька стала… Жмутик сивих кіс…
Вона в щоденній праці, у постійнім русі.
Частенько й до синочка йде навскіс.
Сплакне і мармур чорний довго… гладить,
Усе розкаже синові, як слід:
«Нехай не б’ють людей життєві гради!
Хай без війни живе весь білий світ!»
12.02.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656298
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 01.04.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)