«Швидкі наші коні
Могли б позмагатися з вітром!»
(Лі Бо)
Ми сідлаємо коней
Норовистих, як західний вітер,
Витривалих, як сосни старезні
Гір кам’яних і стрімких Лун Шань,
Нестримних, як хвилі Східного моря,
Ми сідлаємо коней.
І мчимо наздогін вихору,
Летимо над пісками пустелі,
Над пасмами гір засніжених,
Над сухостоєм трави Степу,
Понад хмарами помислів,
Понад щедрими краплями злив,
Летимо в нескінченність –
Часу нашого темного,
Простору нашого прозорого.
Летимо судомно хапаючи
Повітря буття розріджене,
У посвистах вітру вчуваємо музику,
В криках вершників чуємо пісню,
В іржанні коней – одкровення,
В шаленстві пориву – просвітлення.
Летимо – доки дихаємо,
Летимо – доки думаємо,
Летимо – доки живемо.
Ми – вершники вічні.
Вічні блукальці.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656287
Рубрика: Верлібр
дата надходження 01.04.2016
автор: Лі Чень Дао