[i]Знаєш...
А я втомилась.
Бути твоєю тінню
Бути з тобою тільки,як сонце на небо зійде.
Я тихо зникну
Ти цього й так не помітиш.
Зверниш увагу тільки,
Як сонце тебе пригріє.
Знаєш...
А я втомилась.
Бути,як та веселка
З'являтись тобі так рідко.
Я знаю не зверниш увагу
Задивишся десь у бік.
Мене ти уже не побачиш
Чудо з семи кольорів.
З'явлюсь я знову аж після дощу,
І знов ти мене не помітиш.
Лиш каплі прозорого дощику
Як ти думаєш,чиї це сльози?
Ти думаєш неба,чи може космосу?
Та ні,це веселки твоєї прекрасної,кольорової,
В якої вже стали безбарвними сльози.
Давай біжи,ховайся під парасолею,
Тікай куди тобі хочеться
Від мене ти може втечеш
Від себе ти вже не відмовишся.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656166
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.03.2016
автор: Кларіс