Понад ставом плачуть верби,
Плесо кутає туман.
Ні! Не можна долю стерти,
Коли в грудях ураган.
Знов роса і я з тобою,
Хвиля миє береги.
Незаплямлені ганьбою,
Світлі промені лягли.
Береги в туманах синіх,
Просяться чомусь увись…
І плетуться в павутині,
Думи, що ще не збулись.
Понад лугом, між вербами,
В річечці біжить вода,
Чути «кумкіт» вечорами,
Квітне доля молода.
Скоро ляжуть у покоси,
Перші трави у росі,
Ми підемо знову босі,
У тумановій красі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655995
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.03.2016
автор: Віталій Назарук