Здіймуся, я вітром, як сич закричу.
Востаннє поставлю у церкві свічу.
Де дика покора і віра сліпа…
Твій син у подобі... не вірив хіба?
Для чого ти Боже життя здарував
Аби , я нещасний в цім світі страждав?
Чому сотворив у подобі своїй,
Щоби я ремигав в худобі німій?
Юдеї твої , наче в річці п’явки…
Лукаві в овечій облуді Вовки.
Неначе чума лежить світ у іржі,
Куди не поглянеш скрізь їх «вітражі».
Та скільки ж він правити буде Урод,
Тобою облизаний юдо - народ?
Чужий мені боже ти... в тілі набряк,
Ти татко кривавий у злих зарізяк.
Пробач ти Мій Боже, що я не теля.
Я вільний , як пір’я в крилі журавля.
Як би ж ти не дав то хіба б я літав?
Побачив удосталь… високо злітав!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655979
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 31.03.2016
автор: Дід Миколай