Не плач надіє, це був лише спогад…

Не  плач,  надіє,  це  був  лише  спогад,
Не  плач,  любове,  я  тебе  не  мав,
Не  збудить  душу  приспана  тривога,
І  не  прийде  той  погляд,  що  прогнав.

Я  встану  й  піду.  Далі  краще  буде
Новий  багаж  падінь  і  перемог,
Але  палитиме  і  серце  й  груди,
Той  спогад.  Той  невивчений  урок.

Я  пам’ятаю!  Хіба  краще  з  того,
Що  забуваємо  ми  дороге
Я  смерті  й  забуття  пройду  дорогу,
Відкриймо  ж  у  собі  усе  СВОЄ!

Я  колись  впав…  Але  вдалось  піднятись,
Моя  душа  страждала  у  вогні.
Навіщо  комусь  серце  розбивати
І  потопати  у  своїй  брехні?

Навіщо?  І  ніхто  того  не  знає,
Кожен  живе  собі  життям  своїм,
Бо  правду  кажуть,  що  любов  пізнаєш,
Коли  постанеш  із  її  руїн…

Та  я  піду…  І  що  для  мене  люди,
Вони  моїм  життям  не  проживуть.
Підуть  зі  мною  зрілості  етюди
І  квіти,  котрих  вчасно  не  зірвуть.  

Заплач,  надіє,  це  був  добрий  спогад,
Заплач,  любове,  я  тебе  все  ж  мав!
Хай  збудить  душу  приспана  тривога,
Хай  прийде  погляд  той,  який  прогнав!

NovissimusR  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655959
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.03.2016
автор: Роман Новосад