Я дзвінка, як глечик опішнянський
Лагідних, приємних кольорів.
Я із роду славного Будянських –
Козаків, попів, учителів.
Загалом, задумлива і тиха
З синьою зажурою в очах,
Бо – по мамі – я ще й Журавлиха
І живе в мені той славний птах.
Прагну з усіма ужитись в мирі,
Як скубуть – давати відкоша.
Жовта осінь кличе десь у вирій,
І від суму щулиться душа.
Бідний краю лободи й картоплі
І пісень, таких, що гай гуде.
Де у Ворсклі мочиться конопля,
А жінки – красиві, як ніде.
Християнка, як діди, по вірі
Фантастично добра, часом зла…
Не була у Греції, Каїрі
І багато де ще не була.
Одиначка я, єдина в мами
Може, щастя це, а може – ні
Отчий край кохаю до нестями
І ношу в собі його пісні.
І пишу вірші. Така забавка
Це – як біль, як золоте тавро…
Я – охтирська синьоока мавка
Ворскли, берегів її, дібров.
…Світ віршів чутливий, так і знайте,
Ви навшпиньки в нього увійдіть.
А коли не любите – минайте
І, будь ласка, строго не судіть!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655583
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.03.2016
автор: Галина Будянська