Настирно дістає потреба:
Залізти в схрон, в диванний чад,
Тупити штукатурне небо
І біле сонце у сто ват.
Душа і тіло спочивають,
В обіймах сну забули все,
А вранці журавлині зграї
Розбудять тугою мене.
Піду, як завжди, в світ блекотний,
Де кожний схований в собі.
Чому в юрбі такий самотній?
Чому кричать так журавлі?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655355
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.03.2016
автор: Г. Король