Нервові дні, п'яненькі вечори.
Набридло й остогидно злободення.
Я скоро кину все, і вилізу з нори,
у ліс холодним ранком. По натхнення.
Ліс...Гілки сплелися, мов гадюки.
Лиш він мене почує й зрозуміє.
Біля вогнища я сяду, грію руки,
а душу вже нехай лікер зігріє.
І ліс шумить, гілками обійма.
Дерева, наче ліки, біль гамують.
В них серце, як в людей, та в ньому зла нема,
Мені це, чесно, більше імпонує.
На серці спокій, довкола ні душі
і від кайданів не болять зап'ястя.
Ми наодинці з ним, старі товариші,
ось це, мабуть, і є найбільше щастя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655251
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.03.2016
автор: Lifelover