Промінчик зірки в око йому впав…
Хорошим був простий сільський хлопчина,
Але чомусь дивакуватим став.
На те була простісінька причина:
Промінчик зірки в око йому впав.
Коли дивився у величне небо,
На зорі милувавшись горілиць,
З космічним брудом, так напевне треба,
Упав шматочок в око від зірниць.
Ще вчора він дивись навколо просто,
А зранку дуб йому зашепотів,...
Пташиний спів в небесній високості
Йому секрети Сонця розповів.
І стигле жито золотом співало,
І хмари, загули немов джмелі,
Він бачив в небі сонячні корали,
І як пливли корсарські кораблі.
І чув він те, чого усі не чули:
Як лаялись сердиті горобці,
Як сперечались відра і каструлі,
І як вінчались мухи в молоці.
Як в піт чашки вкидалися від чаю,
Як мер на полі колорадський жук.
І серце в нього краялось від жалю,
Як півень в борщ ішов вмирать від мук.
Як бовкне щось, то люди дивувались –
З Христосом того півня порівняв.
Відмолювали в церкві і шептали
Йому ворожки, щоб звичайним став.
Хтось спалахне на диво оте гнівом,
Що він всьому тлумачення дає,
І шепотіли вслід йому сусіди:
«Занапастив хлопчак життя своє…»
Як жито жне, то він неначе й робить,
І житній сніп зав’язує вузлом,
Та десь далеко він думками бродить -
В Чумацькім шлясі йде він чумаком.
Тягли додолу радощі буденні,
Буремна дійсність, рій сільських турбот.
А в нього крила обіймали землю, -
Він навіть в бруді бачив рій щедрот.
В калюжі жаби в царство обертались,
А вишня, то царівна, дуб – казкар,
Химери в лопухах йому ввижались,
А цап рогатий був величний цар.
Йому байдуже, що життя зотліло,
Блага свитина теж не дошкуля,
Зате його дурна душа боліла,
Як плаче дерево, як хтось його пиля.
І линув він на колісниці часу,
Всупереч всім епохи відкривав.
І дерся на вершину він Парнасу,
Хоч всі коліна вщерть вже обідрав.
Уява малювала йому казку…
Хлопчина захворів – поетом став.
Чи то була покара, а чи ласка,
Що клаптик зірки в око йому впав?
19.03.2016 м.Київ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655244
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 28.03.2016
автор: Oxana Levina