Весною плачуть верби за рікою.
Весною й я ридаю уві сні
Чекаю знову снів отих німих.
Картинки все ж мерещуться з тобою.
Їх не зітре вода...
Я все ж одна...
Надіюсь, що за брилою міцною,
Більше не з'явиться та збитая труна.
Я так чекаю снів знов із тобою.
Як би ти знав, яка я все ж сліпа.
Не вірила, що смерть крокує скоро.
Не вірила... А швидко обривається життя.
Хлюпочуть сльози знову на обличчі.
Я проміняю голос за момент,
Коли жила я в дідовій хатинці
Коли не думала про болісний сюжет.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655121
Рубрика: Присвячення
дата надходження 27.03.2016
автор: Tetiana Romani