ЗАСПАЛО СОНЦЕ…

Заспало  сонце…
Заспало  Сонце  вийти  із-за  хмар,
У  тіні  лип  додрімує  ледаче,
Десятий  сон  напевне  уже  бачить,
Хоч  в  поле  вийшов  перший  господар.

Заспало  Сонце,  бо  й  воно  живе:
Йому  поніжитись  у  ліжечку  кортіло,
Бо  день  у  день  добром,  любов’ю  гріло
Усе  старе,  прийдешнє  і  нове.

Заспало  Сонце…  Годі!  Не  бурчіть!
Нехай  воно  дощами    відпочине,
Хай  вітер  в  вихідний  його  підміне…
А  може  в  нього  трішки  щось  болить?

Чи  стало  для  картини  позувать  ,
Чи  сіло  мемуари  пописати…
Мільйони  літ  життя  воно  нам  мати,
І  є  йому  ,  що  всім  нам  розказать.

«Заспало  Сонце!»  -  півень  закричав,
І  розбазікав  геть  усім  сусідам,
Що  зранку  він  попоночому  снідав,
І  світ  хрещений  до  життя  здіймав.

Побіг  страмить  ледаче  Сонце  він,
І  шпетив,  що  вже  сорому  не  має,
Свою  роботу,  що  погано  знає…
Казав,  що  він  не  справиться  один.

І  ось,  воно  прокинулось!  Біжить!
На  змерзлі  квіти  дмуха  винувато,
А  ті  стоять  собі  витрішкувато,
Немов  воно  повинне  їм  годить?!

Помчало  комбайнерів  годувать,
У  кішки  кошеняток  погойдало,
І  Соняха-коханця  цілувало…
Спинилось…  з  соловейком  заспівать.

Бігом  сушило  ковдри  трав’яні,
І  пелюшки  у  гарбузів  міняло…
Вдягло  корону,  світом  осіяло,
І  сіло  помагать  писать  мені.

А  я  ловила  риму,  щоб  успіть,
Все  записать,  що  Сонце  диктувало,
Тоді  відкрила  вікна  й  закричала:
Устало  Сонце!  Людоньки,  не  спіть!  
                                                                                 
                                                                                                               23.03.2016

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655091
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 27.03.2016
автор: Oxana Levina