Нам усім бракує любові.
Вічна істина, а проте
У батьків вистачає совісті залишати своїх дітей.
Вперше зраджене у житті
враз захлюпає – і замре
Безпорадне в своїй біді
янголятко оте мале.
Бо віднині ніхто ніде –
тут кричи вже чи не кричи, -
До колиски не підійде,
не прокинеться уночі.
І звикає воно – саме.
Хай тих сліз натече – ріка,
Але мама не обійме,
не пригорне до серденька,
Не подмухає на синець,
не спитає, про що мовчиш.
Наяву воно не засне
на татусевому плечі.
Зі своєї плоті і крові
Диво створене, а проте
У батьків вистачає совісті покидати малих дітей.
24. 03. 2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654842
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.03.2016
автор: Аліна Харламова