Від твого не-поета.

Ну  привіт,  мій  друже,  ти  не  забув  ще  якого  кольору  мої  очі  і  волосся?  
Я  не  забуду  ще  ніяк  терпкого  присмаку  твоїх  вуст.    
Знаєш,  адже  так  у  світі  повелося…  
Що  наші  паралелі  перетнулися  на  бездоріжжі  невідомих  нам  і  досі  міст.  
 
Хочеш,  ну  читай  скоріш  в  моїх  очах  безмежний  сум  і  вірну  ніжність  
Хочеш,  прочитай  мене  як  книгу.  Я  благаю,  прочитай!  
І  знайди  у  міжрядкових  інтервалах  ту  безмежну  вірність  
Не  питай  кому.  Благаю,  не  питай!  
 
Знаєш,  друже,  якось  швидко  й  непомітно  пролітає  ця  туманна  осінь  
Якось  боляче  впиваються  у  шкіру  ці  меридіани  
Хочеш  правду?  Просто  я  люблю  твоє  м’яке  волосся  
Просто  погляд  твій  загоює  всі  рани.  
 
Просто  часом  не  питай  мене  про  смуток  й  не  заглядуй  глибоко  у  очі  
Обійми  за  плечі  і  скажи  єдине  «буду»  
Розчиняйся  з  димом  сигарет  у  срібній  ночі  
Й  лише  очами  натякни  що  скоро  все  забуду.  
 
Розкажи  мені  про  те,  які  на  смак  сигарети  й  чорний  чай  із  медом  і  варенням  
Розповім  тобі  як  тяжко  часом  стало  засинати  
Розповім  що  ти  для  мене  став  світом,  посмішками  і  натхненням  
Розкажи  мені  про  всіх,  кого  так  важко  відпускати.  
 
Стань  для  мене  особистим  другом  -  початківцем,  музикантом  і  поетом  
Тільки  не  присвячуй  мені  віршів.  Не  треба,  я  благаю,  цих  присвят!  
Ці  рядки  так  боляче  шкребуть  згодом  легені,  скажу  тобі  я  по  секрету…  
Із  любов’ю.    
Тобі.    
31  лютого.  
Від  твого  не-поета.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654693
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.03.2016
автор: nadia sevastianova