Під дощем осипалась калина.
Відлетіли пташки вже давно.
Проводжала свого, мати сина,
На війну, обійнявши його.
Та тоді і сама ще незнала,
Яка доля, жорстока вона.
Що в останьне живим обіймяла.
ЇЇ сина, забере війна.
Майже рік,для неї,як вічність.
Зажурина мати,стала сумна.
Така материнська ця вірність,
Накрила волося її, сивина.
Від страждань вона постаріла.
Від болю, заклякла душа.
Без сина стара оніміла,
Бо звістки і досі нема.
Не поверниться син,вже ніколи.
Ні живим,ані мертвим з війни,
Та не вірила мати у горе.
Прийде син,на грудях ордени!
Не одна минула вже осінь,
Її сина і досі нема.
Вийде мати та там на дорозі.
На свого сина чека.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654383
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 25.03.2016
автор: Kris-Maks