* * *

Правда  заховалася  в  куток
 і  закрила  голову  руками.
Низка  недолугих  помилок
 плутається  змієм    під  ногами.
Краються  знекровлені  серця,
але  душу  обійма  надія.
Хоч  не  видно  жалощам  кінця,  
та  жевріє  проблисками  мрія.

Ти  стоїш  у  натовпі  людей,
 нащо  –  їм  не  треба  говорити.
На  трибуні  черговий  сенсей
 каже:"Волю  треба  заслужити."
Знову  в  мікрофон  душа    кричить  
та  на  сході  множаться  страхіття.
Бути  вільним  треба  ще  навчить,  
і  не  завжди  за  одне  століття.

                                                         

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654180
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.03.2016
автор: Оля Андрієвська