Стіни ковтають ртутні шалені думки,
ніч оповита слідами талого відчаю.
Безликий мім пише на зап’ясті руки
долю заплутану рунами звичними.
Неймовірна тиша тріпоче у синяві хмар,
що ростуть крізь стіни отарами сліпих овець.
надвечір під зітхання зірок місяць-ліхтар
мерехтить примарами заблукалих сердець…
Невагомо лягає на пусті поля тремтяча тиша,
Із пустки неба лине посріблена злива.
Тернові стіни вростають в зірки і – вище,
Де срібні риби в човні співають тужливо,
Де із скроні сиплеться снів попелище
під самотній шелест блакиті-оливи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654141
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 24.03.2016
автор: Іра Табак