Долоня вітру, пестячи грайливо,
завісу білопінну вигинає,
щоб небо темнолике, безголосе
в кімнату поміж рам могло вливатись
і пити звуки, як вино червоне,
які розбризкує фортепіано.
У такт на форте полум"я лякливо
здригається і ноти оживають.
У дзеркалі відкинутої кришки
метеликами пальці блідосвітлі
легкосповільнено перелітають
між чорними та білими квітками.
І з цим польотом в лад слухняні струни
то муркотіли ласкавим коханцем,
то щось оповідали непоспішно,
то буревієм билися об берег.
Та подихом цей безтурботний вітер
здмухнув листок і полум"я погасло...
...Затихло. Лиш у рамі старовинній
щось шепотів сердито композитор.
́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=65388
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.03.2008
автор: подолянин