Кожушину спалив свою Дідух…
Розігріта парує рілля.
Від зими не лишилося й сліду,
Напилася удосталь земля.
Розкривайте заставні і вікна,
Предків Душі в господу пустіть.
Повертається віра правічна…
Якнайшвидше серденьку верніть.
Байстрюки її сучі украли,
Захлинулась в крові сирота.
У століттях сліди замітала,
Та не вбила проклята Орда.
З Великоднем Дажбожим Вкраїно.
У цей день знов воскресло життя.
Вірю також воскреснеш Країно,
Гордих предків незламне дитя.
Віднесуть ручаї срам в долину…
К чорту лине нехай у моря.
Хай покине мою Батьківщину.
В світ проснулася Мати моя.
Вже одходить борня ця одвічна,
Коли світло ховала пітьма
Й була знищена віра Магічна…
Її нищила церква - тюрма.
Яка ж довга та нічка трипільська,
Скільки ж випив народе мій сліз.
О, яка ж в тебе доля трагічна…
Що в курганах розкидана скрізь.
Предко - памні стоять величаво,
Підпираючи плечі громам.
Як ті вої з відкритим забралом
Тихий докір усім ворогам.
Не зрівняли вітри їх в століттях,
Розпростерті стоять… і нагі.
Перейшли в майбуття з лихоліття,
Не збороли їх юди лихі.
Світом світло у вічність ступає,
Життєтворне проснулось від сну.
Божич – Сонце із тьми воскресає,
Засіває з віків ярину.
Життєтворне зерно хай зростає,
Засвітився наш зоряний шлях.
Духів Роду Дажбог вже скликає,
Зачекались в далеких зірках.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653696
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 22.03.2016
автор: Дід Миколай