Сьогодні всі ми творимо війну,
Безжальну і частково хаотичну,
Почувши щось, торкнувши за струну,
Добавимо вже більше, фантастичне.
Коли вже скрізь забуте не життям,
Насилля і безжально-злісна кара,
Не пишемо про мир коли війна,
Здавалось що тепер нам досить мало.
Коли брати безстрашно в бліндажах,
Плечима прикривають Україну,
В столиці гроші крадуть у мішках,
І цим дарують нашу батьківщину.
- Їм байдуже… Здається кажуть всі,
Вони для нас нічого не зробили,
А ти подумай, як лише й чому?
Нас досі просто так не полонили.
Нам небо вільний дарить краєвид,
Й не чути все ж страшних тих перестрілок,
Не бачимо, а там вже хтось біжить,
На зустріч смерті, й певно без зупинок.
Сьогодні ми всі пишемо війну,
Та ту яка у кожного окрема,
Із світом та найменше за мету,
Й не більше чим почути ми хотіли.
Така у нас буденність за життя,
Із часом про війну всі говорили,
Одні лиш скарги й безліч тих образ,
Та самі вже нічого не робили.
Здається все ось так просто мине,
Забудуться усі ті можновладці,
Усі хто забирали в нас життя,
І навіть ті хто були просто в касці.
Усі хто захищав аеропорт,
Адже я певен більшість їх не знають,
І не кохають й вірять так у них,
Як ті хто із сльозами їх ховають.
Уже забутий більшістю майдан,
Населення турбує комуналка,
Ціни ростуть, а зарплатні нема,
І у думках безвихідь, перепалка.
Питання що турбує всіх щодня,
А як на далі просто існувати?
Коли в країні виходу нема,
Напевно вже потрібно утікати.
Напевно я б нічого не зробив,
Подавшись із думками в зарубіжжя,
Я сам себе за це б картав й простив,
Та в європейців був би у підніжжя.
Сьогодні ми говоримо «Війна»,
А більшість так цього й не розуміє,
І стверджує країни вже нема,
Її розкрали й просто погубили.
Так відгорнувшись скаже Патріот,
Слова котрі будуть гостріше леза,
Даремно, зрадник певно ідіот,
І крім себе ніщо йому не треба.
А ви пишіть і говоріть пусте,
На вітер всі слова по розкидавши,
І склавши руки нити все про те,
Що самі у собі вже поховали.
І сутність твору зовсім не важка,
Потрібно подушити війну в собі,
Й поставити мету так швидкома,
І діяти самому до не змоги.
Адже страхи ідуть від нас самих,
Потрібно просто швидко їх долати,
І не винити всіх ось тих,
Самому цю країну підіймати.
А.А. Отченко 22.03.16р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653513
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.03.2016
автор: Андрій Анатолійович Отченко