А чи колись настане час, якщо колись настане,
Коли нічого не залишиться у нас, коли і нас не стане?
Як теплі випари води, попливемо на небо,
Залишимо усе своє, усе, що нам не треба.
Ми – ЛЮДИ, а такі крихкі, немов шматочки льоду.
Розтанемо, як піде дощ, зануримось в природу.
Якби ми тільки знали, які ми неважливі.
Хоча людина – цар, безсила проти хвилі.
Хоч підкорила все собі, окрім самої себе,
Та все одно сидить в землі, лиш дивиться на небо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653379
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.03.2016
автор: Анна Незнайко