Наша ластівка щось не летить!
Для весни ще не все ми зробили,
В суперечках транжирили сили,
Хоч надіялись - доля не спить!
Наша ластівка все не летить!
Вже давно прилетіли лелеки -
Чорне з білим ділити нелегко,
Аби правди затеплилась мить!
Наша ластівка десь забарилась...
Так давно всі на неї чекаєм,
Ми надії ніяк не втрачаєм,
Як завжди - в її віримо крила!
То, можливо, вона заблукала?
Ні! Попала в ворожі тенета!
Їй в зеленім військовім наметі
В пута крила біда закувала!
І здригнулись усі трибунали,
Як вони її стали судити,
Тяжкий вирок брехнею рядити,
Щоб ми довго надії не мали...
Та у Бога ми суду попросим!
Тільки Бога ми будем молити,
Щоб не дав їм те все загубити,
Що в серцях своїх свято ми носим!
Наша ластівка все в їх темниці...
І, не скорена злими тортурами,
За високими щільними мурами
Мріє в небо злетіти, де птиці!
20.03.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653232
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.03.2016
автор: Микола Серпень