Не вір мені, не вір, не вір, не вір,
я сам себе не знаю достеменно,
душа неначе дикий, хижий звір,
в очах якого нездоланно темно.
Коли приходжу зi своїх доріг,
я не спроможний, сам себе збагнути:
чому вертаюсь я на твій поріг,
коли хотів його навік забути.
О, що ти бачиш в темряві зіниць,
що зір, назустріч – ніжно променіє,
невже той смуток, (як з глибин криниць –
вогонь зірок), що ледве пломенiє?
Що iз грудей… до тебе долуна,
коли до них обличчям припадаєш,
скажи мені, моя любов земна,
що ти про мене, більш за мене знаєш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653086
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.03.2016
автор: Леонид Жмурко