Я насправді боюсь залишатись одна,
Бо коли наодинці з думками,
То у пам"яті зразу момент ожива,
Як волосся торкались руками.
Як вдивлялися довго в очі мої,
Й навкруги все здавалось казковим.
Як світанок настав і дзвінкі солов"ї
Заливалися співом чудовим.
Я постійно прошу відпустити
Й не приходити в сон мій щоночі.
Дуже важко в душі тягар той носити
І давно вже без радості очі.
Серце змучилось зовсім, в душі пустота,
Вже не можу терпіти! Не можу!
І жахлива для мене ота гіркота,
Бо щодня крізь байдужість прохожу.
Як же важко насправді постійно чекати,
Що все зміниться й стане чудово.
Написавши усе це хотіла сказати,
Що "погратись" - неправильне слово.
Без ножа, лиш одними словами,
Вбити здатність вірить зумієте,
То ж не гладьте волосся руками
Тим, про кого ночами не мрієте...
(19.03.2016)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652877
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.03.2016
автор: Ol4ikZ