Іще одна ніч до безумства важка:
Побачення в сні з війною,
Засіло воно в материнських мізках
Й, мов тінь, сновига за мною.
– Війна і кохання.. Як їх поєднать? –
Знов болем душа тріпоче, –
Чому на заваді їм стала війна?
Чом щастя гірке жіноче?
Дитинство пробігло по рідній землі:
Там поряд колись зростали…
Відміряла доля десятки вже літ,
Та різні стежки послала.
Укинула їм і кохання зерно
У душі, дитячі, чисті.
Ламало життя, а воно там… жило
Роки, місяці і числа.
Пробігли літа, як весняна вода,
А їм вороття немає,
І він вже не той, і вона вже не та –
Кохання ж серця тримає.
Веселкою стала та зустріч обом,
Що береги два єднає,
І полум’ям знов запалала любов,
Здалося, усе владнає.
Та громом зі сходу ввірвалась війна:
Їх плани, крихкі, зламала.
Чия ж у цім, Боже, була й є вина,
Що щастя було так мало?
Згрубіла в боях чоловіча душа
Шле їй sms пестливі,
Надія й її ні на мить не лиша
На зустріч, на дні щасливі.
16.03.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652176
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 17.03.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)