Сімейний архів

                                                                               Сімейний    архів

Перебираючи  старі  документи  своїх  рідних,  які  вже  давно  спілкуються  зі  мною  тільки  у  снах,  знайшла    пожовклий  від  часу  папірець.  Такий  маленький  що  навіть  умістився  на  долоні.  Виданий  на  ім’я  моєї  бабусі  Ганни  Григорівни  і  мого  батька  Івана  Івановича.  В  якому  дозволялося    даним  особам  переїхати  на  постійне  місце    проживання  в  Калінінградську  область    «  для  воссоединения  семьи».  В  невеличкому  містечку    ,  яке  звільнили  радянські  війська  проживав  мій  дядько  ,  брат  мого    батька.  Якого  закинула    ,  ще  підлітком  ,  так  далеко  від  рідного  дому      війна.  
У  бабусі  було  два  сини  Костянтин  і  Іван.  Разом  вони  зустріли  війну.  Німці  увійшли  у  місто  якраз  на  Покрову,  саме  цього  дня    Іванові      виповнилося  15  років.    Мій  батько    ніколи  не  святкував  свій  день  народження,  мабуть  ,  саме  через  цей    збіг  радості  і    вселюдської  трагедії.  З  приходом    «нової  влади»  у  місті  почалися  облави.    Молодь    насильно  забирали    до  «  великої    Германії»  .Матері  ,випробували    різні  засоби,  щоб    якось  уберегти  своїх  дітей  від  «  німецького  раю».  Бабуся,  почувши  від  своєї  знайомої  «  рецепт»  зілля,  від  якого,  говорили      такі  ж    налякані  горем  матері,  на  деякий  час    людина  стає    неадекватною,  довго  вагалася    перш  ніж    випробувати  його  на  своїх  дітях.  Але  страх  назавжди    втратити  своїх  дорогих  хлопців  –  красенів  і      розбишак    у  цьому  проклятім
 «  німецькім  раї»-    зробив  своє.  Поїла  мати  своїх  синів,  звареним  своїми  руками  зіллям  плачучи  і  проклинаючи  оту  страшну  трагедії  народів    великої  імперії  ,  і  всіх  тих,  хто  її  розв’язав.  Цілу  ніч  простояла  навколішках  перед    іконою    Матері  Божої,    вимолюючи  для  своїх  дітей  захисту  ,  і  вимолила...,  та  тільки  для  одного  Івана.  Костянтина  те  зілля  не  взяло  ,  і  заламуючи  руки,  бігла  мати    за      вантажівкою    в  якій  її  син,  її  кровинка    простував  до    «  арійського  раю».  
Закінчилась  війна,  Костянтин  одружився,  на  українській  дівчині  із  Слобожанщини,  майже  землячці,    з  якою  познайомився    на      невільницькому  німецькому  заводі.  І  молода  сім*я  ,  маючи  вже  первістка  ,  залишилась  жити  на  чужині.  Одержали  велику  простору  квартиру  ,  в  якій  колись  проживали  представники    «  чистої  раси»  .  
Бабуся  і  батько  так  і  не  наважилися    покинути  свій  рідний  край.  Але  «воссоединение»  таки  відбулося,  воно  відбувалося  кожного  року  влітку  ,коли  сім’ї    братів    ,  як  в  рукавичці,  гостювали  у  маленькій,  покошеній  роками    і  війною,  материнській  хатинці.  А  мати  була  щаслива  і  кожного    ранку  запалювала  лампадку  біля  ікони  Матері  Божої.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651876
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.03.2016
автор: Тетяна Акименко